


![]()
![]()
Веле Штилвелд
|
||
1
Крансбнер не був моїм рідним містом. Тут колись був споруджений перевалочний космопорт, потім про нього якось забули і нізащо б не згадали, якби не сталося нежданої навали переселенців, що ввійшла в підручники Ітакської історії великим паводком суміжних рас і народів.
Чи то зоряні траси впритул підперлися до планети через помилку в розрахунках якого-небудь недосвідченого космоштурмана-навігатора, чи це був чийсь навмисний намір. У цій справі ще багато неясностей, і тому зараз самий розпал академічних суперечок. Будь-хто може запросто наклацати цілу дисертацію і представити її в планетарну Раду аматорів неточної словесності. Між іншим, при настільки неточній раді, зовсім точно існує величезний призовий фонд, і я ризикнув: представив як усе нібито було, надиктував своєму Сервигу і провалився в тридобовий анабіоз.
Мене розбудила пісня Сервига: дивна, зична, чудова…Тепер її співають на планеті з приспівом, що не може не сподобатися тубільній публіці:
Летіли, упали, відразу підняли – галас! Зоряні милі їх опустили – до нас…
Я одержав двісті зоряних кредиток і звання ітакського абсурд-літератора, а Сервиг – безкоштовну профілактику, після якої він категорично відмовлявся писати нові пісні на ітакську тему на тій підставі, що не можна повторяти свій самий геніальний здобуток. От уже де точно – летіли, упали...
Але, утім, зоряні кредитки кишень не жмуть, і в тутешніх невибагливих умовах мені б їх вистачило на життя, живи я хоч на одні тільки відсотки. Правда, тутешні банки в мене не викликали довіри, і я за звичкою імплантував у себе всі двісті штук, від чого відразу став і ходячим банком і великим планетним гуру.
До мене доторкалися, бажаючи опромінитися енергією кредиток, що живили мене, хотіли навіть молитися на мене, але тут я став проти і випустив величенний тираж Пісні Сервига з принизливими коментарями і глузуваннями, за що був негайно викликаний на планетарну раду й оштрафований на триста зоряних "каер", позбавлений звання почесного бард-літератора і засланий у космопорт Крансбнера інспектором з якості перевезень...
З планети контрабандно звичайно вивозили рожевих карликових слонів, бананову моркву і крилатих шестилапих мурлонів, яких, подібно земним папугам, попередньо навчали розмовної людської мови. Однак і тут існувала якась безглузда традиція. Здавна мурлони зайнялися самонавчанням цьому ремеслу і між собою давно вже спілкувалися на есперанто, а тому інших діалектів і мов категорично не визнавали. Зате есперанто довели до цілковитої семантичної і лексичної досконалості, викликаючи подив і заздрість навіть у залітних землян, яким до усього була властива екзофобія, від чого мурлони самі на Землю не прагнули, але нерідко опоєні екзотичною для тутешніх місць настойкою з валеріани, мирно складали лапки і давали себе повести, хоч до чортової бабусі…
Благо, що Сервига вважали частиною моєї завинившої сутності і не забрали в рахунок погашення боргу, зате мій критичний бестселер читали тепер нарівні з Піснею Сервига, і якось обидві половинки нового міфу зрослися і майже анігілювали одне одного… От тільки приспів:
Летіли, упали, відразу підняли – галас! Зоряні милі їх опустили – до нас…
став загально відомим висловом... Так стали презирливо дражнити кожного вискочку, котрий раптово гепнувся на поверхню Ітак з продірявленого зорельота.
2
З живих, мертвих і штучних мов есперанто виявилася найбільш уїдливим і настирливим лінгвістичним винаходиком. Уже те, що есперанто у 1887 р. розробив варшавський лікар Лазар М. Заменгоф, прирік цю нібито міжнародну мову на дику всеїдність національних і планетарних культур у виді "таблеткового курсу" з інтернаціональних слів, часто зрозумілих без перекладу, і 16 основних граматичних правил.
Позначилося і те, що структура і словник есперанто виявилися досить прості, щоб кожний без особливих здібностей до мов міг за 3-6 місяців занять навчитися цілком вільно порозуміватися на ньому – для того щоб у тім же ступені опанувати будь-яку іншу мовою, традиційно було потрібно, як мінімум, 3-5 років. До того ж знання есперанто полегшувало подальше вивчення інших земних мов.
Але коли вивчення будь-якої мови стало проходити за схемою імплант-піднавантаження, багато хто відмовився від численних проміжних мовних трансляторів, до яких згодом стала належати і мова есперанто через відносну простоту, що, утім, не робила цю мову якоюсь збитковою: до того ж вона була дуже благозвучною і нагадувала італійську, володіючи прекрасними виразними можливостями, що дозволили перекласти на неї багато творів світової класики – від Данте і Пушкіна до Булгакова і Толкієна – на Землі і створити оригінальну цікаву літературу на ній, написану у всіх куточках Галактики.
Проте есперанто, що колись претендувала на глобалізм і стала одною з перших місіонерських мов, виявилася по суті мовою дешевих спітніло-дріб'язкових пристрастей, і до нього в Космосі насамперед примикали ті раси, нації і співтовариства, а з ними і популяції, що не могли справлятися зі своєю природною гіперсексуальністю, найчастіше відсуваючи на далекий план всілякі етичні кодекси і встановлення. І хоча есперанто, в ідеалі, призначалася стати другою мовою для всіх у всесвітньому масштабі, вона у Галактиці стала мовою тих, хто в розвитку своїх планетарних мов і культур не просунувся далі панспермії і тому виявилася заразливою для тих, хто, не боячись небажаного далекого впливу й асиміляції, йшов у своєму видовому розселенні напролом і, завдяки есперанто, досягав більшого взаєморозуміння між автохтонами всіх планет, як на нейтрально-своєрідному лінгвістичному тлі...
Їх скрізь приймали за своїх – цією мовою легко здійснювалися прямі контакти, але тільки до тих пір, поки не виникало більш банальне питання – чий хвостик пухнастіший і гнучкіший... Багато аборигенів схаменулися тільки тоді, коли за начебто зрозумілими демонстраціями любові і рівності в партнерстві раптом виявлялися необоротні зміщення в генофонді планет і влада поступово і мило переходила до прибульців.
Це збагнули на і планеті Ітак, навчивши мові мурлонів, але категорично і навічно заборонивши цю мову для спілкування між антропоморфними людиноподібними і вищими формами гомінідів. На планеті, крім мурлонів на есперанто дозволялося спілкуватися тільки в космопортах та ще в прилеглих до них районах "строкатих ліхтариків". На Землі такі квартали було прийнято називати районами "червоних ліхтарів". Але на планеті Ітак на знак поваги до міжнародного "пітливого" мовного ерзацу переважали "строкаті" ліхтарі зеленого фарбування...
Наслідки подібних контактів не обговорювалися. Усіляка постлюбовна поросль негайно депортувалася... Акт депортації підписувався інспектором мого рангу...
3
Космопорт Крансбнер починався за кілька ліг від міста прямо за штучним загородженням. Ця загородка будувалася не одне покоління, і почасти нагадувала ізраїльсько-палестинську заград-стіну, іноді горезвісну роздерту берлінську стінку, а іноді і велику китайську з усіма мислимими башточками і дозорними вішками, що бігли вдалину через кожні півліги. Правда, важко було дочекатися тут окрику: "Стій, хто йде!" Але всі інші можливі неприємності конкретно були гарантовані.
Зовні майже бархатиста стрімка гладь була по суті такою, поки хто-небудь не намагався жбурнути в неї каменем або іншим діючим стороннім предметом. Відразу по плавній траєкторії все, що летіло у її напрямку, віджбурлялося у величезний рів, наповнений грузлою суспензією. Колись пухка аморфна маса сірого кольору відразу переходила в агресивний стан і поглинала будь-які хуліганські ласощі з булькотом, що чавкав: "Хуліган? А хулі нам…Гам-м!" От чому ніхто з ітакців ні разу не намагався перетинати цей рів та й просто наближатися до цієї вельми неконтактної стіні.
Не знаючи, говорили, що за межами стіни починався дикий степ, але знавці стверджували, що вся вона порита захисними бункерами і міжбункерними шляхами сполучення, а також технологічними капонірами, у яких ховалися різнокаліберні пускові і пуско-посадочні установки. Перші від других відрізняла компактність, їх можна було перевозити по степу спеціальними маневреними тепловозами, другі ж, будучи з чергового капонірного лігвища, розкладалися подібно до дитячих трансформерів у немислимі ажурні конструкції з безліччю ліфтів і платформ. Утім, і ті, і інші – усі ці установки – виникали зовсім неочікувано там, де щойно колосилася на людський зріст ковила, і давали старт черговим космічним човникам або рейсовим шатлам, що несли космічну братву у всій її різношерстості на орбітальну станцію "Омнібус", з якої вони стартували в далекий космос хоч би і на галактичні кулички...
Трохи далі від умовного стартово-посадочного простору, влучно названого Обірвись-поле, починалося царство нескінченних служб супроводу: техніко-експлуатаційних частин, товарно-транспортних складів і пакгаузів, за якими тяглися нескінченні санітарні і митні служби, карантини і місця попередньої затримки і депортації з планети тих, хто мав хоч деінде карне минуле або був оголошений у розшуку.
Варто обмовитися, що в'язниць на планеті не існувало, але депортація здійснювалася миттєво на найближчу планету космоклошарів, де не кожного депортанта з планети Ітак чекала солодка доля. Були на Тронті рудники і галери. Тамтешні парії обожнювали земне середньовіччя. Та й як було не обожнювати, коли з тутешніх рудників було вироблено усе до крихти галактичними корпораціями, а наступна рекультивація Тронти за прогнозами тамтешніх розумників повинна була затягтися на кілька наступних тисячоріч?..
Я обрав для себе планету, що експортувала бананову моркву, і тепер в'яло брів уздовж нагромаджених відразу за територією космопорта багатоповерхових готельних боксів, у кожнім з яких були досить комфортабельні умови проживання, з маленьким "але"…За зовні обмежений роздертою стінкою простір ніхто не смів сунути свого цікавого носа. Тому що і по цей бік стіни булькав свій "нелюбий Августин". "Хуліган? А хулі нам…Гам-м!" – ретельно підвивав він.
В усіх цих боксах тимчасово проживали вічні бурлаки галактики. Тут же перебував і мій зовні нічим невідрізнимий від інших готельних номерів офіс. Хіба що його очолював я – лінійний інспектор Крансбнерського космопорту, після присяги на вірність планетарному співтовариству антропоморфних ітакців, карликовим рожевим слонам і кошлатим кішкоптахам мурлонам... До присяги на вірність банановій моркві, слава Провидінню, мене, правда, не примушували. Я сам з апетитом жував її повсюдно, оскільки вона в собі містила найприємніші галюциногенні градієнти, що благотворно діяли на мою психіку космічного блукача, який знайшов свою другу батьківщину на планеті Ітак.
Спробуйте заперечити, – якщо вас прославлять і нагородять, а потім знеславлять і ввергнуть в убогість, приведуть до присяги і призначать на офіційну посаду – хіба не виходить, що Вам подарують чергову нову батьківщину.
4
Як там співалося в пісеньці Сервига:
Летіли, упали, відразу підняли – галас! Зоряні милі їх опустили – до нас…
На есперанто не перекладати! З ним ми ще сьорбнемо…Але хіба не проволав "нелюбий Августин" – "Хуліган? А хулі нам…Гам-м!" , а? А якщо зоряний хуліган став раптом інспектором, то що ви на це скажете? То-то й воно...
Я заходжу до скан-камери і приростаю до грузлої підлоги. Мене немов усмоктує могутнім присоском, щоб я не заважав льодовому душу променем пробігати по моєму тілу – від маківки до п'ят. Промінь обмірює мене до мікронів. Якщо раптом виявиться навіть звичайний мерзотний зубний флюс і роздме вам щоку, можете не сумніватися, відбудеться миттєва медична кореляція образу і флюс буде висічений, і я вже без нього ввійду у світ акі агнець планетарного правосуддя...
Міркування перервані м'яко-вимогливою командою:
– Входіть!
І відразу долинає інформація:
– Інспекторе Орніс, у готельному боксі З3-17 у даний час програють підпилого аборигена з планети Аксель. Це якийсь Бр-ргр-рзр-рбих. Він уже встиг підписати контракт, у якому дав згоду на власну розчленівку. Копія контракту, згідно Галактичного Статуту в пункті регулювання відносин між представниками контактуючих цивілізацій, уже надійшла в правовий відділ космоадміністрації...
– Конкретизуй, Сервигу, вимовлену тут ахінею...
– Чого тут уточнювати, шефе? Шість нефритових кінцівок цього Бр-ргр-рзр-рбиха виграв негласний представник синдикату контрабандистів, пер п'яти астероїдів Гектор Глюк, а чотири костилі зі сталактитів – ліловий прибулець з Альфа Центаври Дикий Х'амі-син...
– О, кінчені ідіоти! Вони просто розібрали на частини ложемент цього Бр-ргр-рзр-рбиха: шпангоути його ложемента дійсно з нефриту, а стрингери з природних параболічних сталактитів. Це тобі, Сервигу, не костильки. Це, блін, обмежники його природного експансіонізму! Ну, тепер, усім їм хана – і Дикому Х'амі-сину і Глюку!..
– Це чому ж?
– Та тому що вони подарували цій гадині вибачаючу обставину. Програні цілком законно частини запропонованого для цієї особи обмежника надають право цій худобині на просторову видову прогресію! А це значить, що незабаром він поглине усіх своїх партнерів по картярській грі, потім готельний бокс, потім космодром, Крансбнер, Континент Плантацій, планету... Продовжувати?
– Ні, приймати рішення! – пішла команда від підручного кібера. – Як слід чинити планетарному співтовариству, інспекторе?
– Як слід, як слід... На біса він вам отут знадобився...
– Був запрошений на конференцію регресуючих рядів прогресивних ітакських математиків...
– Вважайте, що він вас уже порахував!
– А якщо без жартів?
– Тоді негайно варто почати депортацію цього Бр-ргр-рзр-рбиха за п'ять світлових років у район найближчої чорної діри!
– Енергоресурс випроханий у Галактичної ради надано...
– Енергоресурс отриманий. Відлік часу пішов... Десять...
– Коротше, він уже поглинув своїх недбайливих партнерів!
– Дев'ять... Вісім.. Сім...
– Він уже проковтнув увесь готельний бокс! Оголосити тотальну евакуацію з З3-17!
– Бр-ргр-рзр-рбих поглинув сімнадцятий рівень, евакуйовані рівні із шістнадцятого по сьомий... В акваріумі на п'ятому рівні гримить прощальна пісня дельфінів...
– П'ять, чотири, три...
– Дельфіни не доспівали... Готель З3 знищений до фундаменту вщент...
– Один, нуль, старт!
– Трансгалактична депортація відбулася успішно, попутно знищена сама стартова установка... От гадина!
– Втрати мінімізовані планетарною системою відновлення екологічної рівноваги... Інспекторський бонус складає п'ятдесят космокредиток... Бажаєте імплантувати?
– Так, звичайно – нарівно в праве і ліве передпліччя.
Зі стіни висунулося призове крісло-імплантатор. Я переможно видерся, але про себе зарікся повідомляти про поповнення свого мізерного рахунка місцевим доброзичливцям і фанам. Синхронно пульсуючі уколи конкретно повідомляли мені про приплив енергії...
– Процедура імплантації п'ятдесятьох космічних еквівалентів завершена. Будь ласка, зарубіть на носі, що зусилля з подолання гравітації в планетарних умовах заборонені.
– Це чому ж?
– Тому що підписано планетарну угоду про розмежування зон певного роздільного проживання представників людських рас і мурлонів.
– Чи існують які-небудь винятки, визначені угодою?
– Виняток єдиний: в подальшому сприяти інтеграції мурлонів і антропоморфних істот!
– О, Провидіння! Хто ж зараз керує Ітакською планетарною радою?
– Звісно – мурлон! – негайно відповів мені Сервиг – синтезрозум в інтегрованій голограмі.
5
До мурлона мене і викликали.
– Чу ві паролас есперанто?
– Мі не фурмі. Залишимо ваш пієтет, що не має нічого спільного з етикетом. Поговоримо без прикупу в колоді...
– До честі мурлонів, жоден з п'яти мільйонів ста двадцяти восьми особин нашого унікального виду в карти не грає. Та й ви начебто не особливий гравець... От ваш папашка...
– Ну, до чого нам досьє з пасьянсами персоналій? Кажіть відверто, в лоба!
– З вами, Орнісе, завжди було не просто: що в лоб, що по лобі, друже. І все-таки, чим загрожує настільки екстрена висилка, уточню, – депортація цього Бр-ргр-рзр-рбиха? Кажіть чесно, не брешіть. Ви ж могли просто, ну, скажімо, приструнити його ергрегор, применшити його відчуття, здавити амбіції, нарешті, просто анігілювати...
– А з ним заодно і півгалактики враз! Ні вже, пробачте... Я бачив подібних тварюк, так би мовити, у дії. Якщо хочете, вони – хижі поглиначі зірок. Опустіться на землю, то пак, на нашу спільну з Вами планету, уявіть себе тільки на мить на лаві підслідних, і тоді ви зумієте сканувати мої думки, перш ніж депортувати мене з настільки упередженої планети. Ви самі хоч розумієте, на які міжзоряні неприємності ми нарвалися?
Уточніть це, будь ласка, для кошлатих-хвостатих із крилами на спині...
– Добре, я подумаю... – тут я витримав паузу. – Насамперед, представники виду, до якого належить цей Бр-ргр-рзр-рбих, виникає в інформаційному полі галактикн у вигляді субстанції, що самореалізується, якій, чесно кажучи, від душі начхати і на міський магістрат, і на всіх службовців космопорта. А просто за всі минулі інформаційні гріхи варто один раз платити... І от...
– І от? – спробував поквапити мене ревний трудяга мурлон.
– Отож уся статика неприйнятих рішень і непродуманих дій минулого концентрується в деяке первинне зло, що підживлюється реліктовим негативом.... Відбувається щось іще, що прослизає в наш світ на мить і не залишає про себе ніяких матеріальних або польових змін. Ми маємо справу з інформаційною саркомою єдиного поля в даній ділянці космосу, власне на планеті Ітак – щось начебто... загального планетарного колапсу.
– "Сну розуму, що народжує чудовиська"... Ну, як же – земна класика, найдивніший з художніх геніїв людства – Франциско Гойя: глухне, коли йому кажуть про зради графині де Альба...
– От-от, і мені до вас часом не докричатися... І чим щільніше я вживаюся в ваш світ, тим швидше буду змушений залишити його...
– Це чому ж?
– Напевно, від того, що людство давно вже стало страждати почуттям месіанського експансіонізму, а якщо говорити простіше, то космічним екстремізмом. Ми просто в дурку прибули на планету котів і олюднили її, підрізавши вам крила... От щось і не тік-такнуло...
– М-мау... Тобто я хотів би висловитися конкретніше: браво! Коли це, нарешті, стало до вас доходити? Чи не тоді, коли ви стали посилати на Землю прекрасні хутряні вироби: шапки, шубки, рукавиці... Тоді ми і звернулися до страждальної душі нашої планети...
– І з неї вийшов Бр-ргр-рзр-рбих?
– Я зараз тут заприсягнуся говорити тільки правду, чи хоча б те, що ви називаєте правдою. Чесно кажучи, у нас теж були Титани – такі ж реліктові форми. Додайте до них фолк про всілякі Тартари... Коротше, застосувавши закони дискретної нестабільності і екстраполювавши приниження нашого, м-мау, племені, ми викликали голем Бр-ргр-рзр-рбиха, і вашими стараннями відправили його на Землю. Адже до Землі саме п'ять світлових років...
– Що можна зробити перш ніж цей космічний голем зжере мою рідну планету?
– Теоретично, ми тут, мау, усе прорахували... Людство інфантильне й усе ще вірить казкам. Та що ви здатні з ряду альтернатив вибрати одну найбільш розумну...
– Жив-був у бабусі сіренький козлик... Пфу-ти, ну-ти – кіт у чоботях... У Лукомор'я... І був... Бременським музикантом! – заголосив я поспішно: міфи, історії, казки наїхали на мене злодійським общаком...
– От-от, і я, Орнісе, про те саме... Лети птахом на перехоплення Бр-ргр-рзр-рбиха... З Бремена в Лукомор'я...
– Стоп, як там сказано...
– Де?
– Неважливо! З пороху вийшов, у порох і підеш... Йошкін кіт! Порох! Це усього лише порох! І всі ті шубки і рукавиці з мурлонових шкурок – порох, і паски, і фенечки, і шапки-вушанки!..
Я мчав у космопорт віддавати найважливіше за своє життя розпорядження: усі вироби з мурлонових шкурок і всіх обманно вивезених із планети мурлонів повернути негайно на Ітак, і тоді повернеться до тутешнього Тартару і мстивий Бр-ргр-рзр-рбих, і ніколи більше земляни не побажають полону і винищування космічних цивілізацій і рас, бо за кожним разом буде йти помста і з реліктових глибин роздертих земними загарбниками планет постануть свої Бр-ргр-рзр-рбихи і накинуть на блакитну планету задушливе ласо відплати.
– Транспортні торгові кораблі не встигнуть повернутися на планету Ітак, – надійшло тривожне повідомлення від мурлона-координатора Планетарної ради, коли я вже зосереджено сидів на своєму інспекторському місці.
– Їм і не слід устигати. Їм тільки треба повернутися назад – назустріч Бр-ргр-рзр-рбиху! Пройшовши через його інформаційну сутність, – вони умертвлять його і не допустять розвалу Землі. Тому що Голема зруйнував напис його творця, зроблений на долоні глиняного монстра...
– А ви, інспекторе, чи не подасте у відставку?
– Аж ніяк! Відтепер я стану охороняти світ мурлонів, як свій власний, людський... – Відповів я і зам'явся. – От тільки дозвольте літати...
– Літати? – мрійливо перепитав мене, людину, мурлон. – Літати, тоді полетіли!
© В. Штилвелд![]()