SF - хроніки
Передмова

Фантастичні оповідання, повісті, романи





Публіцистика

Фантасти

Залишити відгук

. : БАНЕРИ : .

Банери





Ігор Сілівра

      ЕКЗАМЕН





 






– Ти головне не переживай, цей політ практично проста формальність. Від результату майже нічого не залежить, хіба що ти викинеш щось дуже неординарне. Та я сподіваюся, що ти недарма вчився у нас цілих вісім років, та і студент ти не з гірших. Я впевнений, все буде добре.

З такими словами чоловік, по формі – офіцер Патрульної Служби звертався до курсанта. Більше він нічого й не говорив, то й до ангару вони дійшли мовчки. Офіцер-інструктор ще раз уважно подивився на курсанта, а потім різким рухом віддав йому честь. Така вже традиція в Патрульній Службі інструктор, проводжаючи курсанта у останні тренувальний політ віддає йому честь.

Курсант повільно пройшов через серію шлюзів, зайшов у салон рейдера – порівняно невеликого космічного корабля, призначеного для розчищення метеорних полів, відстеження та знищення космічного сміття, охорони. Декілька століть бездумного використання навколоземного простору врешті викликали необхідність створення саме такої служби – чи не останньої військової організації Землі. Надто довго люди не думали про чистоту космосу, перетворивши його на велике звалище. Тепер патрульні займаються його очисткою. Не слід нехтувати і можливістю попадання якогось досить великого метеорита на Землю – курсант навіть пригадав старий, ще двадцятого століття фільм, який показував таку трагедію. Він так і не зрозумів, чи дійсно люди тоді були такі наївні, чи фільм знімали непрофесіонали, але нам було безліч чисто технічних нісенітниць, навіть на той час. Але основна ідея – таке може бути. І будь-який метеор, що досягне тепер поверхні обов'язково спричинить безліч смертей – планета перетворилася в суцільний багатоповерховий мурашник. В сферу охорони Патруля входили і безліч орбітальних структур, станцій, поселень, заводів – усього того, чому на Землі місця не знайшлося.

Квітка кабіни розкрилася, приймаючи в себе людину. Відтепер і на час польоту пілот і корабель становитимуть одну істоту. Повного злиття людини з машиною на розумовому рівні звісно не буде – таке дозволяється лише в надзвичайних випадках, але корабель став немов продовженням людини, порадником, другом.

Почалися передстартові випробування – автоматично перевірялися усі системи, зброя, рушії. Старт.

Людина-корабель в просторі, зірочка станції швидко зменшується в розмірах і скоро зникає, невловима для людського ока. Але прилади її бачать так само чітко, як і будучи поруч. Політ дійсно протікає рутинно, без подій. Попереду купа розтрощених на кусочки астероїдів – звісно, такого в природі не буває, це протирічить усім законам – така густина метеорного поля, але людина, викидаючи в космос купи сміття, ігнорує звичайні закони небесної механіки. Завдання просте – відстежити мішені, охопити сектор, маневри. Курсант вже почав розуміти, що то просто прелюдія до справжньої рутини служби.

Ця станція Патруля висіла неподалік від поясу астероїдів – так було доцільніше як з точки зору навчання, так і з погляду безпеки – інколи по тривозі піднімали студентів старших курсів, для страховки особливо складних ситуацій. Ніхто з них так і не знав, чи дійсно могла потребуватися їх допомога, чи просто так вони набували досвіду – жодного разу нікого з них так і не задіяли.

Раптом простір наповнився глухим тривожним гулом – так корабель реагував на небезпеку, попереджаючи пілота. Потім дзвін стих, зате ожив аварійний канал зв'язку з базою. Такого що не було, курсант відчув, що холодні мурашки пробігли по його спині – такого не повинно бути. Усіма своїми вдосконаленими органами чуттів він відчував, що сталося лихо – детектори показували, що на станції відбулося декілька вибухів, потім ввімкнулися аварійні рушії, як ніколи не повинні вмикатися і станція почала прискорюватись. В цей час зв'язок зрештою установився і появилося лице командира бази.

– Тривога. Твій політ триватиме довше, ніж планувалось – реактор вийшов з-під контролю. Так, я знаю, що такого не буває. Також ввімкнулися аварійні двигуни, пошкоджено стартову площадку. Жертв немає. Але тобі мабуть прийдеться повертатися не сюди – тут просто немає вже причалу. Якщо тільки...

– Що?

– Якщо ми не зможемо взяти під контроль двигуни – ми рухаємось в бік поясу астероїдів. Тоді ми влетимо туди на повній швидкості – це станція, не корабель. Метеорити зроблять з неї решето. Тобі прийдеться розчистити прохід. Нам не повезло – ми рухаємось прямо на скупчення. Твого боєзапасу – в обріз.

– Я зроблю.

"Корабель, злиття."

– Він ввійшов в повний контакт з кораблем.

– Це його рішення. А його боєзапасу хватить?

– Один в один. Тепер йому не можна помилятися.

Корабель-людина уважно подивився перед собою, промацав радарами, нейтринними сканерами. На мить задумався. Потім рвонувся вперед. Перед ним загорілася маленька зірочка.

– Він діє правильно?

– Оптимально. Краще, ніж ми розраховували, навіть. Економить боєзапас, не знищуючи каменюки, а просто відвертаючи їх.

В пустоті все відбувалося беззвучно. Дрібне сміття згорало веселими іскрами, велике – відштовхувалось в бік. Перед станцією утворювався колодязь, в який вона занурювалась все глибше і глибше.

– Ми пройдемо?

– Поки що не можна дати однозначної відповіді. Він робить більше, ніж може, але цього може не вистачити.

– А може й вистачити?

– Може.

Чимось то було схоже на більярд – ударити великий камінь так, щоб він розколовся і збив декілька менших. Суцільна інтуїція – обчислювальних потужностей бракує. Економія, і ще раз економія – дочистити можна буде потім, зараз – головне.

– Не пройдемо. Ще б трішки, ще два постріли і пройшли б.

– Він вже знає?

– Ще ні. В нас прилади досконаліші.

– То станція загине?

– Мабуть. Комп'ютери бази, Землі не бачать виходу.

Колодязь майже закінчився. Майже – залишились тільки дві великі брили. От тільки того більш, ніж досить. А боєзапас – на нулі. Корабель на мить завис нерухомо. Курсант пригадав, як він колись давно-давно грав в більярд. Залишалося дві кулі, а хід був вже не його. Він зі злості ударив по кулі кулаком – вона покотилася, зачепила іншу. Кулаком – він сам – кулак.

– Що він робить?

– Повний контроль. Він взяв повний контроль над кораблем, погасив у автоматиці інстинкт самозбереження. Тепер розігнав корабель катапультувався. Вибух – ще один астероїд обмине станцію. Дарма – того, що залишилося більш, ніж досить. Зупиняй екзамен.

– Ні! Дивись. Він відстрелив реактор, тепер той зіткнеться з астероїдом першим. Що він зробив, він же загине від радіації!

– Тепер у нас є шанс. Життєві показники курсанта вистрибнули за межі допустимих. Зупиняю тренажер.

– Чекай. Нехай побачить, що станція пройде. Він зробив неможливе – такого не передбачалося програмою. Цей іспит мав показати, що не всіх можна врятувати. Він заслужив миті перемоги.

– Курсант, прокинься.

– База, вона вціліла?

– Все в порядку, то був екзамен.

– Екзамен?

– Так, розумієш, не усіх можна врятувати, не на все можна вплинути. Що б ми не робили...

Інструктор замовк, тримаючись за щоку. А курсант здивовано дивиться на руку, потім на інструктора. Він пригадує, що думав, коли катапультувався, коли вважав, що помирає.

Він плаче.


© І. Сілівра



SF хроніки