новини | пошта | nota bene

ТВОРИ

   Ігор ЖЕЛЕМ

   MEMENTO  MORTIS

   уривок

"Каравела" оминала велетенську червону зірку на безпечній віддалі, по орбіті четвертої планети. Корабель зупинявся біля старої, всіма забутої автоматичної станції. Власне, це був маяк. Він не потребував якогось догляду. Десь раз на двадцять років його відвідували, щоб змінити виснажені модулі і підімкнути в силовий контур нові паливні стрижні. Після звичного огляду усіх систем корабель забирався геть.

Відчалила і "Каравела". Вона збиралася пронизати систему червоного гіганта по широкій дузі, за орбітою останньої планети зіслизнути у підпростір і одним стрибком сягнути межі пожвавленого галактичного шляху. Коли позивні станції почали вгасати у полум'ї розлючених протуберанців, Кібермозок запримітив у системі ще один корабель. Той не зважав на всілякі запити і стрімко линув "Каравелі" навперейми. Звичайно, міг вийти із ладу автовідповідач, могли відмовити системи зв'язку - основна й усі резервні. Але десь за годину, коли зовнішні обриси незнайомця вже стали помітними на основному екрані, Кібер здійняв тривогу. У каталогах земного флоту такий корабель ніколи не значився!!!

Огидне виття заповнило рубку зорельота. Посилене тривожними ліхтарями і безладним миготінням різнобарвних вогників на пульті, воно перетворилося на нестерпні тортури, потім раптово зникло, захлинулося у пароксизмі жаху і сліпої люті. Нескінченість, зоряна паморозь... На оглядовому екрані з'явилася цятка. Тьмяна і, спочатку, непримітна, вона стрімко дужчала, наливалася зловісним червоним кольором. Зіниця нещадного хижого звіра... У верхньому лівому кутику дисплея миготіли цифри. Швидкість зближення, час перехоплення, якісь вказівки. А також страхітлива, тотожна смерті версія подій - КОРСАР!!!

Неймовірні еволюції, заборонене прискорення, маневри... Ні, Джеб не мав ілюзій. Звісно, Корсар! Зоряний термінатор, корабель убивця - таємничий, жорстокий, потворний як смерть! Корсар, Корсар...

Джеб полишив пульт, зачинив вхідну діафрагму і рушив до блискучої панцированої плити у дальньому закутку рубки. Навіть Кібер зорельота не здогадувався про схованку у цьому каламутному задзеркаллі. Джеб промовив якесь гасло, потім штовхнув своє відображення прямо у груди, відступився на крок і став чекати. Плита розчервонілася по периметру, здригнулася і повільно упала в рубку.

В стіні утворилася ніша. Коли Джеб протиснувся усередину, схованка спалахнула м'яким золотавим світлом. На вхідному отворі виникла півпрозора мембрана, потім увімкнувся сегмент трансмутації.

- Операція "Зоряне полювання",- спромігся вичавити із себе Джеб.- Ціль - Корсар!

На сегменті утворилися овали ототожнення. Джеб торкнувся їх долонями з похмурою рішучістю самогубця. Ні, його не спопелив промінь. Почулася схвальна мелодія, а на моніторі виникло число відліку. Трансмутуюча матка упізнала Джеба. Вона очікувала його остаточної згоди на трансмутацію.

Джеб дихнув на повні груди. Він марно намагався себе заспокоїти.

- До переродження готовий! - прошепотів він.

Керуючий сегмент розпочав відлік. Десять секунд, дев'ять... Ще існувала можливість усе зупинити: проломити тимчасову діафрагму, вистрибнути із капсули - і залишитися людиною, пілотом "Каравели"! Тільки це нічому вже не зарадить... Корабель, безумовно, приречений. Та й Джеб мріяв про цю зустріч уже півроку - марив, бачив у тривожних нічних сновиддях... Розмислитися тепер, коли сил майже не зосталося? Коли його катує "вічна посмішка"?

Фатальної, останньої секунди Джеб уже не усвідомив. Капсула вмить заповнилася переохолодженою кришталевою рідиною, і він... вибухнув - покришився на атоми, розтанув у цій дивній субстанції. Або перетворився на скибку задубілого людського м'яса...

"Дурниці,- заспокоював себе Джеб.- Я ще здатний мислити. Я ще існую...". Його застерігали про неприємні галюцинації у першій фазі переродження. Якісь схлипи, стогони, розлючені вигуки, потворні мишасті обличчя без очей... І цей нудотний солодкавий запах... Людської смажені?! І коли могло здатися, що бульйон із Джеба майже готовий, видіння раптом вщухнули.

Машина просканувала тіло і розпочала створювати нову істоту. Охолоджений сироп вирував, обурено пінився в барвистих спалахах синтезуючих комірок. Подовж усього тулуба приреченого кружляли уривисті рубінові кільця, а його груди і голову простромлювали тоненькі смарагдові промінчики. Усередині т ембріона відбувалися незворотні перетворення: виникали дивовижні, неіснуючі у цьому Всесвіті клітини, химерні органи, суглоби. З моторошною послідовністю вони впроваджувалися в тканини оригіналу, заступали їх і спотворювали людське тіло до невпізнання.

Таїнство трансмутації супроводжувалося джмелиним перегудом силових модулів і вишуканим танком веселкових "метеликів". У капсулі поставав т-мутант...

На процес переродження вже понад тридцять років було накладено сувору заборону. Порушників чекало довічне заслання на віддалену безперспективну планету.

Проектували трансмутуючу матку із благими намірами. Передбачалося створення принципово нових біоконструкцій, особливо потужних кіборгів із незвичайними властивостями, їх блискавичне відновлення у разі аварій та важких ушкоджень. Так воно й було. Аж раптом комусь спало на думку, що застосувати трансмутуючу матку можна й до людини. Створенням драконів, звичайно, ніхто не займався, але Раді Землі подали на розгляд уже розраховані програми людських мутацій. Найзухваліша із них передбачала появу фантастичної істоти - справжнього диявола!

Перший і останній клон т-мутантів постав на ізольованій місячній базі з десяти добровольців, приречених "вічною посмішкою" на повільну і болісну смерть. Уже через добу база перестала озиватися. Не повернувся патрульний бот, потім зник потужний корабель-інспектор, а коли, нарешті, здогадалися, що це не випадковий збіг обставин і наближається катастрофа, головний космопорт Місяця зазнав безжальної атаки т-мутантів...

   далі буде...

Copyright © Ігор Желем, 2000 - 2014  SF - хроніки